Не туди б’єш, Іване!

Новий привид ходить по світу – привид прекаріату. Два роки тому він заманіфестував себе в Occupy Wall Street та арабській весні. Декілька тижнів він чинить спротив турецькій владі, а кілька днів – є кістяком масових протестів у Бразилії. Уперше про нього почали писати 2004 року. Чому так пізно? Бо він є класом-привидом. Це ані пролетаріат, ані середній клас, а щось середнє між одним і другим. Маркс писав про “абсолютне зубожіння пролетаріату”. Для прекаріату ж характерна відносна бідність. Його представники не вмирають від голоду й холоду, але живуть гірше за тих, які мають постійну роботу. Самі вони її не мають і, як виглядає, не матимуть. У середньому впродовж життя міняють 30 працедавців. Термін “прекаріат” походить від латинського precarious, що має два значення, й обидва годяться для опису цієї групи: 1) випрошений, даний із милості; 2) тимчасовий, ненадійний, перехідний. Тобто прекаріатом є люди, які живуть із тимчасових заробітків, а за відсутності таких – з милості своїх батьків, родичів, партнерів чи друзів.